SpaceX за шість місяців 207 152 рази відводила супутники Starlink першого й другого поколінь від небезпечних зближень. Команду на маневр компанія подає вже тоді, коли розрахункова ймовірність зіткнення сягає 3 на 10 млн, пише журнал The Space Review з посиланням на звіт SpaceX для Федеральної комісії зв’язку США (FCC).
Такий поріг більш ніж у 300 разів суворіший за орієнтир 1 на 10 тис., який у тому самому звіті названо галузевим. Крім імовірності, SpaceX зважає й на мінімальну безпечну відстань, на яку мають розійтися об’єкти. Сотні тисяч ухилень для угруповання не новина: у липні стало відомо, що за рік супутники Starlink виконали 355 тис. маневрів.
Водночас імовірність зіткнення (Pc) — лише розрахункова оцінка, а не прямий наказ змінити орбіту. На неї впливають прогноз траєкторій, точність, з якою відомо положення об’єктів, якість стеження, їхні розміри та геометрія зближення. У NASA такі рішення ухвалюють у кілька етапів: спершу виявляють потенційно небезпечні зближення, потім оцінюють ризик і лише тоді вирішують, чи коригувати траєкторію.
На думку автора The Space Review, складнощі починаються тоді, коли весь цей ланцюжок віддають автоматиці. У такому разі програма отримує повідомлення про зближення, обчислює Pc, порівнює його з порогом і сама складає план маневру, тож цифра ймовірності фактично перетворюється на дозвіл змінити орбіту.
Підписуйтесь на Mediasat у Telegram: тут найцікавіші новини ТБ та телекому
Кожен маневр при цьому має свою ціну. Він витрачає паливо, може перервати роботу корисного навантаження, змінити наступні зближення й вимагати нового узгодження з іншими операторами. Тому однакове значення Pc у різних ситуаціях може потребувати різних рішень. Усе залежить від того, наскільки свіжі дані, чи керований другий об’єкт, чи є поруч пілотований апарат, скільки часу лишається на координацію і скільки палива в запасі.
У Європейському космічному агентстві (ESA) ймовірність зіткнення понад 1 на 10 тис. зазвичай означає, що кілька команд беруться готувати сценарій маневру. Проте саме по собі перевищення порогу орбіту автоматично не змінює. Для автономних систем в агентстві пропонують розмежувати три рівні: оцінку обставин й невизначеності, ухвалення рішення з огляду на наслідки та повноваження виконати маневр. Так, невеликі оборотні корекції можна дозволяти наперед у заданих межах. Натомість великі зміни орбіти чи дії поблизу захищених зон мають підлягати суворішим умовам і координації.
Що більшими стають угруповання, то гострішим стає це питання, а шість із них, за оцінкою британського науковця, уже перевищили безпечну межу. У серпні 2026 року американською системою координації руху в космосі TraCSS (Traffic Coordination System for Space) користувалися 70 великих клієнтів. Її розвиває Міністерство торгівлі США відповідно до Директиви з космічної політики № 3 (Space Policy Directive-3). Система охоплювала понад 11 345 супутників, а також урядові програми 10 країн.
Автор The Space Review вважає, що такі системи мають відокремлювати спостереження від розрахунку, а рекомендацію — від дозволу на маневр. Разом із попередженням, за його словами, слід передавати дані про давність спостережень, використану модель, коваріацію (невизначеність положення та швидкості об’єкта) і зроблені припущення. Інакше, коли автономних апаратів тисячі, маневр одного супутника здатен змінити прогноз для інших і спричинити каскад нових зближень.
