21 липня 2026 року SpaceX відправила в космос сервісний апарат Mission Robotic Vehicle (MRV) і три двигунні модулі Mission Extension Pod (MEP), які належать компанії SpaceLogistics — дочірній структурі Northrop Grumman. Ракета Falcon 9 стартувала з майданчика SLC-40 бази Космічних сил США на мисі Канаверал. Про це повідомляє SpaceNews.
Для першого ступеня Falcon 9 цей політ став 32-м і водночас останнім. Через велику масу корисного вантажу інженери відмовилися повертати ступінь на Землю. Натомість сервісний апарат і три двигунні блоки дістануться до цілей самотужки. Модулі одразу вирушать кожен до свого супутника, а робот попрямує до першого з них.
Northrop Grumman уже відновлювала працездатність супутників у подібний спосіб. Проте цього разу апарат розрахований на 15 років роботи в космосі й уперше зможе обслужити кількох замовників — орієнтовно до 30 супутників.
Переліт і підготовка MRV до роботи триватимуть приблизно рік. Відтак перших операцій із клієнтськими апаратами очікують у середині 2027 року. Роботові й двигунним модулям належить піднятися на геосинхронну орбіту заввишки близько 36 тис. км. Швидко подолати цей шлях на електрореактивних двигунах неможливо.
Підписуйтесь на Mediasat у Telegram: тут найцікавіші новини ТБ та телекому
Основою для MRV стала платформа попередніх апаратів Mission Extension Vehicle (MEV). Замість стаціонарного стикувального механізму він дістав роботизований комплекс Robotic Servicing of Geosynchronous Satellites (RSGS), який розробила Дослідницька лабораторія Військово-морських сил США коштом Управління перспективних дослідницьких проєктів (DARPA). До комплексу входять дві триметрові руки із сімома ступенями свободи кожна та понад 20 камер. Вони забезпечують зближення, захоплення об’єктів і контроль за маніпуляціями.
Кожен модуль MEP — це самостійний ксеноновий електрореактивний блок. MRV має захопити його, доправити до обраного геостаціонарного апарата й механічно закріпити на корпусі — на кільці, яким супутник свого часу кріпився до ракети під час запуску. Після встановлення блок перейде під керування власника супутника через власну телеметричну систему. Він візьме на себе корекцію орбіти та керування орієнтацією апарата.
За розрахунками, один MEP здатен продовжити роботу типового геостаціонарного супутника масою 2000 кг щонайбільше на вісім років. Перші три блоки призначені для застарілих телекомунікаційних апаратів операторів SES та австралійського Optus, у яких вичерпуються запаси палива.
Попередні апарати MEV після стикування залишалися назавжди приєднаними до одного супутника. Натомість MRV створювали як багаторазовий орбітальний сервісний центр. Його розрахунковий термін служби сягає близько десяти років, а сумарно він може встановити до 30 змінних модулів. Крім монтажу нових двигунів, роботизована система здатна оглядати, переміщувати, ремонтувати, модернізувати й дозаправляти апарати — зокрема й ті, що не мають штатних стикувальних вузлів.
Для зближення MRV має заправлювану хімічну рухову установку, а для тривалих міжорбітальних переходів — електрореактивну. Успіх місії має перетворити обслуговування супутників з поодиноких експериментів на постійний комерційний напрям. Завдяки цьому дорогі апарати вдасться утримувати в роботі без передчасної заміни.
Комерційним обслуговуванням супутників цікавляться й військові. Так, Космічні сили США через дослідницький підрозділ SpaceWERX оголосили конкурс проєктів зі створення на навколоземній орбіті складів і депо для обслуговування апаратів. Учасникам також пропонують розробити космічні буксири та технології роботизованого складання, ремонту й заправки супутників в інтересах оборонного відомства.
