«Що стоїть за новинами Суспільного? Здогадки, пошук, сумніви, тягуче чекання та врешті — підтвердження. Ми перевіряємо кожен факт, надаючи пріоритет точності та достовірності над гучністю — Бо правда любить терплячих».
Саме з таких слів Суспільне розпочало свою промокампанію Новин минулого тижня для того, щоб відкрити таємниці не лише їх створення, а насамперед процесу погодження перед запуском, який зазвичай залишається поза увагою аудиторії.
Для Суспільного досвід запрошення зовнішнього виробника — агенції Bickerstaff.734, яка скоординувала весь процес виробництва іміджевого ігрового проморолика, є першим за період існування мовника.
Щоб краще зрозуміти, у чому головна ідея промокампанії «Правда любить терплячих» — чому новини на Суспільному проходять ретельну перевірку — ми розповідаємо історію створення іміджевого відео. Своїм баченням ідеї і роботою над роликом ділиться режисер Гліб Фельдман. Саме його обрала креативна агенція Bickerstaff.734 для реалізації своєї ідеї, що перемогла на мистецькому конкурсі на виробництво іміджевого відео від Суспільного Мовлення.
Підписуйтесь на Mediasat у Telegram: тут найцікавіші новини ТБ та телекому
Режисер Гліб Фельдман знімає соціальні й рекламні відео. Працював з такими клієнтами як: Google, Adidas, McDonald’s, Samsung, Lay’s, Lifecell, OLX, ДТЕК, Київстар, МВС України, Всесвітньою організацією здоровʼя, Українським культурним фондом та іншими. Також іноді займається невеликими творчими та кінопроєктами.
«Пишаюся своїми соціальними і комерційними рекламними проєктами для великих клієнтів», — каже Гліб Фельдман.
Розкажіть про вашу участь у проєкті: як ви до нього потрапили й чому вирішили приєднатися?
— Я долучився, коли мистецький конкурс було завершено. Спочатку агенція Bickerstaff.389 запросила продакшн-студію BFF (Best Friends Film). Агенція надіслала мені свої початкові ідеї, а я перейшов безпосередньо до режисерського задуму та як можна інтерпретувати й показати їх.
До початку співпраці з агенцією Bickerstaff.389 та Суспільним у мене була велика навантаженість, вона майже ніколи не завершується, і по часу було важко взяти ще один додатковий проєкт. Але я довірився особистим відчуттям і досвіду.
Для мене важливо, як зараз подаються новини, наскільки вони перевірені, бо це має великий вплив на суспільство. Тому я й погодився взяти участь — мені справді не все одно і хочеться мати певну дотичність до того, як зараз подається інформація, і для мене честь доєднатися до такого проєкту для Суспільного.
Які були виклики у реалізації цього проєкту, що було складно?
— З досвіду роботи з комерційними проєктами можу сказати про певні обмеження в ресурсах, закладений певний бюджет. Наша команда знала про обмеження, але хотіла отримати якісний та високохудожній результат, тож ми шукали рішення, як це зробити без високих рекламних бюджетів. Є хороша фраза англійською, яка характеризує ставлення до того, чим ти займаєшся, — passion project: щоб зробити більше, ніж ти можеш, потрібно закохатися у проєкт. У мене так і вийшло, навіть з’явилася емоційна прив’язка і хотілося реалізувати все найкращим чином.
Тому найбільший челендж для мене був — зробити максимум, враховуючи всі обставини й отримати найбільш якісний результат, який можна уявити в рамках проєкту. Так насправді відбувається кожного разу, але цього разу за рахунок сильних емоцій від проєкту Суспільного, це було сильнішим викликом.
Це ваш перший досвід роботи для медіа над ігровим рекламним роликом?
— У драматичному жанрі я почуваюся найбільш впевнено. За останні два роки мені надходили пропозиції зняти промо для телебачення, але зазвичай я відмовлявся. І хоча знімати ігровий формат це специфіка моєї роботи, та через певні обмеження у режисерських прийомах, бачення клієнтів і їх потреби такі пропозиції раніше не були для мене цікавими.
Якщо говорити про комерційний жанр, для мене він завжди був трохи пластиковим і ненатуральним, тому що в кінцевому результаті робота виходить аж занадто ідеальна. Як правило, там немає місця для певної художньої виразності.
Насправді не в кожному відеоролику потрібні метафори, не всюди треба створювати образи. А у випадку співпраці з Суспільним мені випала можливість проявити свою творчість, поекспериментувати з підходами й показати власне режисерське бачення для виконання поставлених задач. Тому мені було дуже цікаво, тут був простір для реалізації творчості, а це досить рідкісне явище в комерційній рекламній індустрії.
Розкажіть про креативну ідею проморолика, як ви її придумали?
— Я отримав бриф від продюсерів, а ті — від агенції Bickerstaff.389. У творчій індустрії є чітка субординація. Прочитав основний задум ролика про кореспондента/-ку, які очікують на підтвердження інформації, щоб її опублікувати. Також мені надали гарні референси від агенції про внутрішній стан персонажа й задум ролика.
Якщо казати про метафори — у нас це стан очікування: людина чекає на підтвердження інформації і сумнівається. Але ці слова не пов’язані напряму з кіномовою, якою розмовляє режисер з глядачем. У кіномові, як правило, має бути якась дія, щоб виразити думку. Без дії неможливо відобразити у кадрі сумніви людини чи її думки. Тому тут з’явилася задача — треба було матеріалізувати це в художній образ.
Я шукав, що може стати метафорою інформації, всього процесу, про який мав бути ролик. Згадував особистий досвід, як я почуваюся, коли перебуваю в стані сумніву, невизначеності, очікування. І зрозумів — наш внутрішній стан задає настрій всьому, що нас оточує, особливо в ситуації, де ми чекаємо. А цей проєкт саме про очікування.
Цей ролик про витримку. Про тишу перед тим, як сказати щось важливе. Про журналістику, яка не женеться за швидкою увагою, а дивиться в бік правди, коли всі біжать за гучним. Це момент, коли ти згадуєш пророблену роботу — і скільки дійсно коштує чесна інформація.
Що ви хотіли сказати через реалізацію ідеї, які сенси закладали?
— У нас був набір інструментів, які ми використовували для візуалізації внутрішнього стану переживань головної героїні.
Художні образи й візуальні метафори глядачі не завжди зчитують, тому ми вирішили використовувати не один художній образ, а три, щоб глядач напевно міг вловити і зрозуміти наш задум.
Перша метафора — це біла та чорна матерія. Біла символізує чесну правдиву інформацію, злагоджені думки головної героїні. Чорна матерія, за якою біжать люди, — це метафора дезінформації. Сірий колір символізує територію сумнівів і запитань. Адже у нас є медіа, які дають перевірену інформацію, як це робить Суспільне, а є й такі, які нічого не перевіряють, зазвичай це різні телеграм-канали. Для мене вони стали протагоністом і антагоністом у сюжеті.
Другу метафору та ідею ми реалізували через необроблений кристал, який набуває огранювання й у фіналі стає лінзою — символом Суспільного. Через цей символ ми показали, що коли людина сумнівається, то втрачає відчуття, що правильно, і починає питати себе, чи правильно чинить. Кристал — це вибір бачити суть, а не лише шум, який деформує людське сприйняття реальності. Саме через це в сюжеті, за задумом, з’являється безформний камінь, який символізує внутрішній стан героїні в процесі прийняття рішень. Та згодом її стан трансформується, а камінь набуває огранювання й форми півкола лінзи. Абстрактні сцени говорять мовою образу.
У відео я також використав і більш зрозумілі метафори. Наприклад люди, які перебувають у внутрішньому стані очікування, — біжать за темною матерією. Вони уособлюють людей, які вірять всьому, що читають в інтернеті. На жаль, така звичка має негативні наслідки — у мене теж є близькі, які читають неперевірені телеграм-канали кожного разу після обстрілів і вірять всьому написаному.
Я хотів пояснити, як неправдива інформація впливає на ментальний стан людей, які просто втрачають зв’язок з реальністю в якийсь момент. Саме поганий внутрішній стан заводить людину у темряву. Тож я особисто закликаю читати тільки перевірені новини, адже через повномасштабну війну градус напруження в суспільстві зріс до високого рівня і ризики впливу новин на людей дуже великі.
Завдяки кожній використаній метафорі я намагався знайти відповідь на питання, чому так відбувається, чому головній героїні так тривожно й у фіналі верифікація новини дає їй розуміння, що робота зроблена правильно.
Правду не потрібно кричати — її потрібно знайти, прожити і передати далі.
Також у відеоролику присутні лінзи та об’єктиви — це був засіб виразності, щоб натякнути на об’єктиви (так звану оптику), через які люди дивляться та сприймають світ. Ці об’єктиви трансформуються в лінзу — символ, який нагадує про Суспільне Мовлення.
Розкажіть про художні прийоми й стилістику. Чому ви обрали рішення переходу від чорно-білого до кольорового відео?
— Щодо чорно-білого зображення й того, як воно змінюється протягом ролика — відкрию великий інсайд: коли я писав режисерське бачення, то хотів починати з чорно-білого зображення, а потім щоб воно переходило в кольорове. Таким чином я хотів підкреслити внутрішній стан нашої героїні, як вона себе відчуває. Прийом монохрому класно працює, бо прибирає все зайве, не відволікає увагу від головного. Так емоції героїв виходять на перший план і концентрують увагу глядача. Колір у нас з’являється в певний момент, щоб показати більшу глибину, контрастність, динамічність задуму й саму розв’язку сюжету.
Коли я роблю аудіовізуальний твір на замовлення, то ставлю собі конструктивне питання — а що глядач зрозуміє після перегляду? Також важливе й інше контрпитання — а що він відчує після? Мені, як режисеру, хотілося, щоб глядачі відчули й зрозуміли важливий сенс, закладений командою Суспільного у свою щоденну роботу. Саме заради такого результату була обрана форма для даного твору.
Поговорімо про пошук головного героя. Як вам працювалося з реальними журналістами Суспільного у ролі акторів?
— Кастинг — це була складна історія. Коли починали проєкт, я уявляв у головній ролі чоловіка — не знаю чому, на якомусь підсвідомому рівні. Може тому, що в референсах були чоловіки, але скоріш тому, що хотів показати головного героя втомленим і неголеним декілька днів, бо він за роботою не мав на це часу — такий трохи романтичний образ крутився в голові. Звісно, я розумів, що наш ідеальний кандидат мусить мати акторський досвід. У моєму уявленні журналіст-кореспондент може мати такий досвід.
Під час внутрішніх кастингів співробітники Суспільного надсилали фотографії. Одна з кореспонденток Суспільне Новини Аліна Клименко відразу здалася мені найкращою кандидатурою на роль головної героїні, але ідея про чоловіка мене не покидала. Так буває: коли ти щось собі придумав на початку, то намагаєшся втілити це до кінця. Тому мені було складно змінити вектор думки.
Тож спочатку, шукаючи головного героя, ми спілкувалися з хлопцями. Вони мали гарний вигляд у кадрі, майстерно розмовляли, була й певна емоційна амплітуда, але мій досвід підказував, що цілісно історія не спрацює. Ми не дивимось на людину окремо від історії, адже вона інтегрована в неї. Тобто якщо всі компоненти не збігаються з початковим задумом — глядачі нам не повірять. Тому я зважено аргументував кожне рішення, чому нам не підходять ті чи інші співробітники Суспільного, щоб нікому не було образливо.
До того ж у нас був всього один знімальний день — все мало відбутися швидко й професійно, не було часу на «розкачку героїв» на знімальному майданчику. Я розумів, якщо ми оберемо людину з низькою емоційною амплітудою, то є вірогідність, що не зможемо отримати задумане й у нас посиплеться весь знімальний день.
Тому мав ще й запасний план — взяти на головну роль професійного актора. Ми навіть його знайшли, але в останній момент нам повідомили, що головна умова — справжній кореспондент Суспільного. Тоді ми вирішили, що Аліна більш характерна і краще підходить на головну роль.
Наші очікування виправдались — вона дуже круто виглядає в кадрі, в неї є харизма та впевненість.
Як виявилося, Аліна Клименко — журналістка із досвідом роботи у регіональній філії Суспільного в Чернігові. Саме вона зняла відео обстрілу людей у черзі за хлібом — і передала його в центральний офіс, хоча зв’язку тоді майже не було. Вона працювала у місті під час облоги на початку повномасштабного вторгнення. Пізніше вона долучилась до команди Новин у центральному ньюзрумі Суспільного.
Зараз Аліна ведуча ютуб-дайджесту на Суспільне Новини, який щодня розповідає про події в країні та світі. Але вона не просто зачитує новини, а й працює над випуском: відбирає інформацію, редагує, зважує, як подати.
Цей проєкт відрізняється від інших тим, що має дуже активні крупні плани, і тут потрібна була людина з виразними глибокими вдумливими очима, та ще й яка зможе близько витримувати камеру й бути природною в кадрі. Зазвичай такі навички є тільки у професійних акторів, це дуже сильний емоційний вплив на людину. І як би ми не розставляли світло на майданчику, не вибудовували мізансцени, при таких крупних планах, якщо людина губиться й почувається ніяково — все, відеоролик провалився.
У Аліни є потрібний погляд, який дійсно спрацював, ми це зрозуміли вже на етапі продакшену.
Які емоції викликала у вас робота над відеороликом «Правда любить терплячих»?
— Звісно, мені хотілося, щоб Суспільному й агенції сподобався фінальний результат. І щоб продукт відрізнявся від того, що зараз є на ринку, й на нього звернули увагу. При цьому я відчував серйозну відповідальність, тому що Суспільне робить серйозну роботу і є одним з найкращих джерел перевіреної інформації. Мені хотілося це поєднати та зробити якісно — саме ця ідея запалила мене.
Тож ми намагалися зняти так, щоб глядачі відчули цінність роботи кореспондентів і журналістів. Щоб вони побачили й зрозуміли, яка це складна професія, співпереживали та відчули емпатію до нашої героїні, зрозуміли її емоційний стан.
До речі, навіть до участі в проєкті я почав регулярно читати новини у телеграм-каналі «Суспільне Новини», і підписаний на «Суспільне Новини»у Твіттері, з тих пір, коли він ще так називався.
Як ви обирали музику, що супроводжувала відеоряд?
— Разом з агенцією ми шукали референси. Спочатку я запропонував кілька варіантів на вибір — електронний ембієнт та інструментальний джаз. У брифі від агенції був класний референс рекламного ролика «Гіннесс» 2001 року з джазовою музикою. Мені для реалізації нашої ідеї також був потрібен ламаний ритм у музиці, щоб працювати з ритмом, темпом сюжету й передати внутрішню напругу, щоб влучно показати емоції й відчуття, що щось відбувається не так. Ритм мав зламатись для глибшого ефекту — бути щільним фактурним і атмосферним.
Ще на етапі режисерського тритменту я зазначав, що ми можемо зламати ритм тільки у двох жанрах. На готове змонтоване відео ми пробували накласти електронну музику разом з композитором Дімою Циганенком, і щоразу щось було не так, не спрацьовувало. Спочатку в монтажі був трек Radiohead «Bloom» — він ламаний, цікавий, але занадто відволікаючий та викликав негативні емоції. Тоді ми спробували зробити щось схоже на нього, але коли робиш таке, воно завжди виходить гірше за оригінал і не працює, як мені того хотілося. Тож у певний момент вирішили поставити саме джаз, адже це той ритмічний жанр, де ритм ламається природним чином. Найкраще рішення було на поверхні, хоча ми не одразу до нього прийшли.
Композитор Діма Циганенко подивився фінальний монтаж і написав потрібну музичну композицію, хоча вона мала декілька трансформацій і спочатку була зовсім іншою. Всього було написано три варіанти. Ми постійно говорили про наповнення композиції різними музичними інструментами, її ритміку, як вона має звучати. Остаточна фінальна версія — це електронна джазова композиція.
Які роботи відомих режисерів вас надихають?
— Є фільми, які на мене особисто мають сильний вплив візуально. Це вже мої референси та смаки. Наприклад, фільм «Іда» 2013 року, який отримав «Оскар» за найкращу операторську роботу і найкращу роботу з композицією. Він вплинув на всю мою творчість і фільми, над якими працював.
Як вже згадував, у референсах агенції був рекламний ролик «Гіннесс», знятий на плівку у 1999 році, де режисером був Джонатон Глейзер. Він також зняв фільм про концентраційний табір Аушвіц — «Зона інтересу», який отримав «Оскар» минулого року. Це дуже серйозний режисер. Тому так, я завжди намагаюся дивитися на міжнародний досвід і на те, як знімають в Європі й Америці, де режисери не бояться робити чорно-біле зображення. Тож коли відчуваю, що є можливість і потенціал для монохрому — пропоную це рішення для більшої виразності й емоційності кадру.
Чи задоволені ви отриманим результатом, чи справдилися ваші очікування?
— Коли знімаєш коротку форму, дуже легко звернути не туди. А відеоролик на хвилину це вже велика форма у рекламі, адже зазвичай вони від 15 до 30 секунд.
У співпраці з Bickerstaff.389 і Суспільним все відбувалося чудово завдяки злагодженості роботи, це було круто. Ролик вийшов цілісним, бо ми одне одного чули та розуміли.
До речі, нещодавно я зустрівся з колегою й товаришем, талановитим режисером реклами і ризикнув показати йому прев’ю цього проморолика, щоб він сказав свою професійну думку, дав поради. І він висловився дуже схвально — для мене це найкращий комплімент, який можу собі уявити. Іноді для зростання потрібен так званий реаліті-чек від колеги по цеху, думку якого дуже поважаю і ціную.
Виробництво проморолика здійснювалося за грантовим проєктом «Зміцнення незалежних медіа для розбудови сильної демократичної України» та реалізовано Deutsche Welle Akademie, що фінансується Європейським Союзом за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Дивіться проморолик на всіх активах та платформах Суспільного, а також у соцмережах та на корпоративному сайті.
Матеріал підготувала Ірина Моторна
Фото надані Глібом Фельдманом,
Іваном Григоревським та Борисом Борисовим (BFF Production)
