Хвиля емоцій вкотре захлиснула учасників ринку доступу в Інтернет. На першій погляд, маємо чергове загострення давнього конфлікту інтересів між т.зв. великими гравцями та провайдерами, які використовують спрощену систему оподаткування. Але є нюанс…
Ті учасники ринку, які традиційно визначають себе як Інтернет-спільнота, підозрюють опонентів в намаганні вчинити радикальний перерозподіл ринку та монополізувати його. Своїми опонентами вони вважають, з одного боку, владні інституції, яких в цей момент уособлює Данило Гетманцев, голова комітету ВР з питань фінансів, податкової та митної політики. З іншого боку до ворогів прогресу та вільного Інтернету віднесено «великих гравців», в яких нескладно вгадати «велику трійку» операторів мобільних мереж. Вони водночас входять до Топ-5 операторів мереж фіксованих.
Цікаво, що попри розмір своєї частки ринку Укртелеком не розглядається як загроза для «малюків». В компанії настільки кепські справи, що вона не справляє враження спроможної на ефективне лобіювання своїх інтересів? Чи справи не в спроможності лобіювати свої інтереси, а у відсутності самої можливості скористатися слабкістю інших гравців?
Підписуйтесь на Mediasat в Telegram: тут найцікавіші новини зі світу технологій
Хай там як, на перший погляд, все виглядає так, як років з п’ятнадцять поспіль, з часів глобальної кризи 2008 року. Саме тоді, здається, кристалізувалася нинішня ситуація гострого конфлікту інтересів. З одного боку, власники та менеджмент компаній усвідомили, що в довгостроковій перспективі нема іншого шляху окрім консолідації ринку через M&A. З іншого, очікування потенційних покупців та продавців стосовно ціни активів категорично несумісні. Оскільки домовитися «по-хорошому» хронічно не виходить, виникають часто обґрунтовані підозри, що потенційні покупці не проти вчинити «по-плохому».
Цей погляд на стосунки між учасниками ринку має багато прихильників. В нього велика передісторія, він довгий час дозволяв адекватно прогнозувати розвиток подій та поведінку гравців. Але чи відповідає він реаліям поточного моменту?
22 липня колишній Головнокомандувач ЗСУ, посол України у Великій Британії Валерій Залужний зробив доповідь в Royal United Services Institute (RUSI), одному з провідних «мозкових центрів» Великої Британії. Її українська версія, має назву «Технології, як шлях до виживання: чому навчила українців війна з Росією» пройшла, здається, повз уваги телеком-спільноти. Дарма, оскільки ознайомлення з нею не менш корисне, аніж читання відомих дописів Олексія Куща або Данила Гетманцева. Символічний капітал, колишня та нинішня посада пана Залужного не дозволяють сприймати його статтю як приватну думку.
У своїй доповіді ексглавком ЗСУ чи не першим з посадових осіб такого рівня озвучив наступні тези (виділення моє – Р.Х.): «Мабуть, найскладнішим і найважливішим компонентом є готовність суспільства, заснована на чесній і прозорій комунікації між владою і народом. Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від низки свобод заради виживання. Сучасні війни, на жаль, тотальні. (…) Політики можуть і повинні мобілізувати суспільство. Для цього комплексно залучаються військові та інші ресурси держави. Серед таких ресурсів — економіка, фінанси, населення і союзники«. Це дуже гострі тези, але, гадаю, Валерій Залужний знається на цих речах.
18 липня Кабмін схвалив зміни у держбюджет на поточний рік, які передбачають підвищення видатків на 500 млрд грн. Майже всі ці пів трильйона, а саме 495,3 млрд грн підуть на потреби ЗСУ. Ще раз – мова йде про додаткові витрати в цьому році. Три чверті цієї колосальної діри уряд збирається закрити за рахунок внутрішніх резервів. Ще 140 млрд грн додаткових податків необхідно вичавити з економіки.
Зверніть увагу на зміст та тональність обговорення цієї ситуації між членами Ради підприємців та урядовцями на чолі з Єрмаком та Шмигалем, що відбулося 1 серпня. Представники бізнесу самі використовують поняття економічної мобілізації, закликають до «боротьби зі схемою оптимізації податків через множення великої кількості ФОПів» та «проведення ревізії серед бізнесу з приводу того, хто менше платить податків, ніж середній показник по галузі, та стимулювання їх платити більше».
Метафора мобілізації виглядає найбільш адекватним інструментом аналізу нинішніх претензій влади до учасників ринку доступу до інтернету. Українська держава робитиме економічну мобілізацію так само як вона проводить мобілізацію громадян до війська. Так, мобілізація часто нелогічна, несправедлива і викликає багато запитань щодо своєї ефективності. Але держава, на жаль, по іншому не вміє.
Те що озвучена владою позиція частково збігається з інтересами великих компаній, не робить її знаряддям у руках операторів «великої трійки». Рідна держава за необхідності без найменших коливань і зусиль продасть їх, купить і знову продасть. Власне кажучи, займається цим просто зараз. Згадані вище зміни до держбюджету передбачають, що оператори мобільного зв’язку повинні додатково сплачувати військовий збір у розмірі 5% від вартості послуг мобільного зв’язку. Це виглядає нелогічно, якщо не висловитися міцніше. По-перше, мобільний зв’язок і так обкладений спеціальним податком, відомим як збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 7,5% вартості наданих послуг. По-друге, ухвалений Кабміном військовий податок чомусь не розповсюджується на послуги фіксованих мереж.
Нелогічно? Несправедливо? Але те саме можна дорікнути й мобілізації до лав ЗСУ. Здається, який сенс мобілізовувати працівників критичних підприємств або водіїв? Але державі так зручніше. «Міліціонер не має бути розумним, міліціонер має бути сильним».
То як виглядають перспективи провайдерів-«спрощенців»? Вочевидь, це залежить від того, чи визнає їх влада ухилянтами з економічного фронту. Якщо визнає, на них, скоріш за все, чекає та сама доля, що в ухилянтів звичайних. Хтось погодиться на висунуті умови й перейде на загальну систему, хтось перейде на нелегальний стан, хтось вирішить за краще взагалі припинити роботу. Гляньмо на аргументи проти заборони спрощеної системи оподаткування (надалі – ССО) для Інтернет-провайдингу. Нижче наведені, здається, найбільш популярні, що їх згадують в кожній публікації на підтримку «спрощенців».
Ліквідація «спрощенців» призведе до монополізації ринку. Це найслабший з аргументів, оскільки в цьому випадку має місце некоректне використання поняття, яке має чіткий зміст. Якщо вірити цифрам, що їх наводить у своїй статті цілком критичний до владних пропозицій Микола Кучерук, на ринку присутні більш як 450 ТОВ, які використовують загальну систему оподаткування (ЗСО). Звичайно, навіть якщо всі одразу «спрощенці» полетять на Місяць, ці ТОВ нікуди не подінуться. Ринок, на якому присутні кількасот гравців, не є монопольним. У випадку зникнення «спрощенців» на ринку станеться не монополізація, а концентрація. Звичайно, «монополізація» та «концентрація» звучать майже однаково. Обидва слова запозичені з латинської, обидва закінчуються на «-ція», але є нюанс…
Фактичне фіскальне навантаження у випадку використання ССО несуттєво, або взагалі не відрізняється від того, що має місце у випадку ЗСО. Це дуже серйозний аргумент, але він вимагає належного обґрунтування. На жаль, сторони дискусії досі пропонують в якості аргументів лише прикидки «на пальцях» та підготовлені нашвидкуруч фрагментарні відомості. Складно зрозуміти, що саме заважає поважним компаніям та організаціям підготувати на базі даних ДФС вичерпні дані. Це було можливо у 2018 році, можливо і тепер. Отже, поки що із цим аспектом нема ясності.
У випадку заборони ССО величезна кількість абонентів залишаться без обслуговування. Геть не зрозуміло, чому єдиним виходом в цій ситуації власники провайдерів, які зараз використовують ССО, оберуть саме припинення діяльності. Щонайменше в них буде вибір – перейти на ЗСО або продатися конкурентам. Будь-який чинний провайдер має ринкові активи, на які можна пошукати покупця, а саме абонбазу, персонал та основні засоби. Чому власники мають відмовитися від грошей? Найбільш ймовірним здається сценарій поглинання «спрощенців» іншими провайдерами або перехід на СЗО.
Малі та середні провайдери є рушієм технологічного прогресу фіксованих мереж, першими впроваджуючи передові технології. Це, мабуть, найпотужніший аргумент, але не бездоганний. Якщо, раптом, докладне дослідження фіскального навантаження підтвердить наявність великої різниці між ССО та СЗО, опоненти пояснюватимуть технологічну першість «спрощенців» саме цим. Мовляв, завдяки ССО «спрощенці» мають додатковий інвестиційний ресурс, який дає себе взнаки, ось і все. Нарешті, нескладно уявити, що представники влади назвуть мобілізацію фінансових ресурсів більш важливим, аніж технологічний розвиток мереж.
Саме малі та середні провайдери підтримують мережі у прифронтовій смузі, набагато оперативніше відновлюючи мережі. Цей аргумент також виглядає потужним, тож ініціатори заборони ССО можуть просто винести прифронтову зону за лапки пропонованих змін.
Отже, гра ще далека від фіналу. Варто ще раз зауважити, що аргументам сторін дуже не вистачає належного обґрунтування. Так проявляє себе інституційна криза телеком-ринку України. Його досліджують нечасто та фрагментарно. Фактично щезли галузеві мас-медіа.
Учасникам ринку варто зробити своє домашнє завдання, аби не схибити у наступному раунді. Власне кажучи, саме цим вони зараз займаються. Чим закінчиться ця історія – скоро дізнаємося.
