Конфіскація Київстару: довгий забіг по граблях

Цей допис вперше був опублікований наприкінці серпня як реакція на примітні висловлювання представників ОП. Того ж дня я прибрав його, прислухавшись до порад колег. Запропонована мною картина, по-перше, виглядала відверто скандально. По-друге, ще жевріла надія на розважливість керівництва держави, його спроможність контролювати свої хапальні інстинкти. Останні події засвідчили, що сюжет із чи то конфіскацією, чи то націоналізацію Київстар розвивається в передбачуваному напрямку. До того ж в аналогічну халепу потрапив і lifecell. Тому повертаю свій прогноз назад, аби було з чим порівнювати традиційно бентежні та нестримні кроки молодої команди. 

Висловлювання заступника голови ОП Ростислава Шурми, які прозвучали в середині липня, можна розглядати як етапні. Нарешті Офіс президента відкинув зайві пристойності й, здається, вперше прямим текстом висловив, чого прагне керівництво держави. Фіговий листок націоналізації відкинуто, влада прагне конфіскації.

В українських реаліях конфіскація це всього лише квазіправовий спосіб примусового відчуження власності на користь людей, які це вчиняють від імені держави.

Отже, мова йде про захоплення власності за якихось формальних підстав, тобто рейд.

Схема, за якої відчужене у законних власників майно формально стає державним, не є чимось новим чи ексклюзивним. Загалом в царині рейдерства напрацьований неабиякий досвід, є багато фахівців та фахівчинь, серед яких є дуже відомі особи. Спосіб їхнього мислення добре відомий, тож спробуємо змоделювати можливий перебіг подальших подій.

Які перспективи саме в конфіскації Київстару? Вже зараз можна сказати, що в ОП, Кабміну та всієї одразу української держави нема шансів захистити це рішення в довгостроковій перспективі.

1. Обіг прав власності на цей актив регулюється, в першу чергу, державами, чиїми резидентами є управляюча компанія та біржі, які торгують її акціями. В нашому випадку це Нідерланди та США.
2. Права власності поділені приблизно навпіл між підсанкційними особами та портфельними західними інвесторами. Другі, щонайменше, вимагатимуть повної компенсації за «віджатий» в них актив, а скоріш за все заперечуватимуть правомірність самої конфіскації. Шансів довести свою правоту за межами України в Зеленського нема.
3. В управляючої компанії нема правових механізмів задля вилучення акцій у власних акціонерів. Такі інструменти теоретично є в уряду, яка може ініціювати відповідний розгляд в суді. Не в Печерському, звичайно.
4. Єдиний бездоганний з точки зору західних інституцій спосіб відчуження Київстар передбачає появу судових рішень в Нідерландах та/або США. Шанси на такий перебіг подій виглядають мізерними.

То який тоді сенс смикати цю нібито безнадійну схему? Як може виглядати фактичний задум?

Почнемо з того, що в певному сенсі Київстар є ідеальним об’єктом для захоплення. Компанія акумулює на своїх рахунках гігантські за місцевими мірками суми, аж до мільярдів гривень. За досвідом останніх тридцяти років можна уявити наступну нескладну схему:

1. Рішенням органів влади за яких-небудь най навіть ідіотських підстав в компанії вводиться зовнішня адміністрація. За нинішніх обставин перейматися дотриманням процедурних норм необов’язково, війна все спише. Зовнішню адміністрацію (назвемо її «військовою», клікбейт-фактор +50) очолює класичний «фунт», тобто номінальний керівник, чия місія полягає в тому, щоби потім «присісти» на лаву підсудних. Відповідно до поточних трендів в цій ролі найкраще виглядатиме ветеран, бажано без руки чи ноги. Або без ока. Суворе обличчя та орденські планки певний час будуть універсальною відповіддю на будь-які запитання.
2. Отримавши повноваження, «фунт» без зайвого поспіху, але й без зволікань виводить з рахунків компанії все, що там є.
3. Коли західні акціонери зчиняють галас, починаються класичні українські тяганина та дуркування. Врешті-решт рішення про конфіскацію скасовується, а «фунт» відправляється на лаву підсудних. Історія про рейд організованого злочинного угруповання перетворюється на ексцес виконавця, якого ефективно використали «втемну» вороги української держави та всього Вільного світу. ФСБ, наприклад. «Фунт» отримує звинувачувальний вирок у півтора-два, може навіть три роки з випробувальним терміном.
4. За кілька років українська держава отримує черговий вирок міжнародних інституцій стосовно порушення прав власності. Її зобов’язують відшкодувати завдані акціонерам збитки. Кінець кінцем компенсація сплачується з державного бюджету, але на той час або ішак, або емір, або всі вони разом із кмітливими насреддінами з ОП вже кілька років як залишать державну службу, мо покинуть українські терени.

Єдине, що можна вважати більш-менш надійним запобіжником для реалізації цієї схеми, це ризик переслідування Штатами організаторів подібної схеми. Прецеденти відомі, можна згадати старшу доньку Карімова, яка успішно доїла та стригла той самий VEON (тоді ще Вимпелком), ту саму МТС та TeliaSonera. Аж поки щось дуже сильно пішло не так. Зараз колишня «принцеса» класичної східної деспотії відбуває 13-тирічне покарання в колонії загального режиму.

Отже, сюжет із націоналізацією Київстар перейшов в практичну площину. Або конфіскацією. Або введенням зовнішнього управління. Точніше сказати досі неможливо через національні особливості такого штибу розваг, за допомогою яких органи влади імітують бурхливу діяльність.

Попри гучні заяви СБУ та публікації в ЗМІ рішення суду, на які всі вони посилаються, досі недоступне для вивчення. Тож мусимо поки обмежитися ретельним аналізом офіційних заяв та інсайдів, якими щедро діляться із нами мас-медіа. За великим рахунком цього достатньо, оскільки вже наявна інформація повністю підтверджує зроблені раніше прогнози.

Що відомо на сьогодні? Датоване 6 жовтня повідомлення СБУ стверджує, що «за матеріалами Служби безпеки суд наклав арешт на всі корпоративні права в Україні, що належали підсанкційним російським олігархам Михайлу Фрідману, Петру Авену та Андрію Косогову. Рішення суду стосується 20 компаній та фінансово-кредитних установ, якими кремлівські олігархи володіють як кінцеві бенефіціари або через підконтрольні офшорні компанії». Того ж дня Економічна правда, посилаючись на власні джерела, повідомила, що «серед арештованих активів – 100% ПрАТ «Київстар», які КОНТРОЛЮЮТЬСЯ цими олігархами через нідерландську компанію VEON Ltd.» Використання ВЕЛИКИХ ЛІТЕР саме по собі привертає до себе увагу, тим більше, що виділена у такий спосіб теза не відповідає дійсності.

Згадаймо загальновідомі факти, відображені у відкритих джерелах. Компанія «Київстар» існує як приватна акціонерна компанія. Трохи менше ніж 99,999% її акцій належать транснаціональній компанії VEON Holdings B.V. Ця компанія зареєстрована в Нідерландах, а її акції обертаються на (Нью-Йорк, США) та Euronext (Амстердам, Нідерланди) і в жодному сенсі не є офшорною. Акції VEON приблизно навпіл розподілені між компанією L1T VIP Holdings S.à r.l., більше відомою як LetterOne (колишня Альфа-груп) та free float, тобто акціями, які обертаються на вільному ринку. Якщо бути точним, LetterOne належать 47.85% голосуючих акцій, тобто менше половини. Права власності самої LetterOne розподілені серед кількох приватних осіб.

Між акціонерами VEON нема угод, які передбачали б наявність особливих прав окремих акціонерів, як-от блокуючого пакета акцій.

То у який спосіб СБУ та Шевченківський суд міста Києва дісталися висновку, що означені особи контролюють 100% ПрАТ «Київстар»? Питання риторичне, можна на нього не відповідати. Як вказано в повідомленні СБУ, «розслідування проводили за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора». Це багато що пояснює, та практично все. Сарказм. Власне кажучи, VEON вже виступила із заявою, в якій відкидає всю цю маячню про контроль через нідерландську компанію.

Але ходімо далі, бо це лише початок довгої дороги до чергового приниження, яке чекає на рідну державу через чи то некомпетентність, чи то зловмисність людей, які діють від її імені.

Повідомлення СБУ закінчується чимось на кшталт постскриптуму: «Прим.: арешт накладено на корпоративні права з метою збереження речових доказів. Накладення арешту на корпоративні права українських компаній не впливає на захист інтересів іноземних інвесторів та власників часток корпоративних прав, не перешкоджає їх господарській діяльності та можливості отримання дивідендів».

Це пояснення тягне на премію «Маячня року», оскільки буквально кількома абзацами вище СБУ прямо заявляє, що «арешт цього майна не дозволить російським власникам «переписати» його на підставних осіб, щоб уникнути подальшої передачі активів в дохід України». Про які дивіденди іноземних інвесторів може йти мова у випадку «передачі активів в дохід України»? Це перше питання, яке залишилось висіти в повітрі.

Питання номер також стосується логіки обговорюваного рішення. Українська держава в особі Шевченківського районного суду наклало санкції на всіх одразу акціонерів VEON, включно із такими китами, як City Group, BNP Parisbas Assets, Mitsubischi Traus Banking Group та ін. Надалі держава збирається конфіскувати цей актив, тобто відчужити його на свою користь без компенсації. Саме про конфіскацію останні місяці говорили представники ОП, не про націоналізацію, яка передбачає відшкодування власникам націоналізованих активів.

У який спосіб в ОП та Офісі Генпрокурора збираються пояснювати це рішення? Після того, як 9 жовтня VEON закрив угоду щодо продажу російського Вимпелкому, в ОП не залишилось жодної причини з тих, якими від початку аргументували необхідність конфіскації: підсанкційні особи не мають (і не мали, до речі) контролю над VEON та її активами, а сама VEON вже не веде операцій на російському ринку.

Якщо називати речі своїми іменами, органи влади України вкотре ініціюють міжнародний скандал.

У якийсь невимовно ідіотський спосіб вони декларують намір відібрати власність у величезної купи інституційних інвесторів, пояснюючи це необхідністю покарати кілька підсанкційних осіб. При цьому жодна з тез, на яких ґрунтується цей намір, не витримує елементарної перевірки.

В кращому випадку це тупість. Про гірші варіанти не хочеться думати. Остогидло.

P.S. Виявляється, Київстар не єдиний оператор, якого гарячі голови з СБУ, ОП та Офісу генпрокурора вирішили відібрати в законних власників «на користь державі». Ще однією жертвою хапальних інстинктів виявився lifecell.

Цей випадок виглядає навіть не прикрою несподіванкою, а якимось кумедним самогубством. Річ у тім, що компанія належить напівдержавній Turkcell. На долю LetterOne припадає всього лише 19,8% акцій Turkcell. При цьому підсанкційним особам належить разом приблизно 70% LetterOne, з яких половина, що належить Фрідманові та Авену, фактично заблокована і не може впливати на прийняття рішень. І от за таких обставин мудрагелі з ОП/СБУ/Офісу генпрокурора вирішили відняти в турецької держави актив вартістю в кілька сотень мільйонів доларів.

Враховуючи розмір важелів, які є в розпорядженні турків та темперамент їхнього лідера, на нас чекає недовгий та яскравий серіал.