Радіо загубило свою магію

Фото: CuteWallpaper

Причому "загубило" не так у значенні "втратило", як "погубило". Свідченням цьому може бути неприсутність радіо у ментальному просторі молоді в наші часи відродження всього аналогового. Це ж як виходить: платівки відкопали, касети відкопали, а радіо де? Де тінейджери з кишеньковими приймачами? Де ділися FM-приймачі у смартфонах? Де молодіжні серіали, побудовані довкола радіо (як "Vinyl" — навколо платівок, а "13 Reasons Why" — навколо касет)? Як наймагічніше медіа планети змогло так бездарно розгубити увесь свій потенціал?

Причин на те мені вбачається такий ряд:

0 (Несподівано). Технологічна досконалість FM-мовлення. Старі станції з амплітудною модуляцією на довгих і середніх хвилях передавали звук частотою максимум 8 КГц, не вище — та й то за доброї погоди. “Завал на верхах” створював особливо м’яке, чарівливе і заспокійливе звучання. В поєднанні з характерним шумом при невпевненому прийомі (а на довгих хвилях станції були особливо “дальньобійними”, мовлячи з одної вежі ледь не на півсвіту — тобто зловити можна було завжди багато станцій, але дуже далеких) звук виходив і зовсім уже потойбічним, як на сьогоднішні мірки. А менше конкретики – більше простору для уяви. А де уява, там собі вже й магію надумаєш.

FM-передача, яка при хорошому прийомі може і 15 КГц видати абоненту (і по звучанню ближча до поганої касети, ніж до хорошого AM) зробила звук натуральнішим і залишила менше простору для здогадок, а при пошуку станції більшість приймачів при відсутності сигналу не скочуються плавно в загадковий шум, а просто замовкають. Замість безперервного потоку хвиль, які перемішуються, накладаються одна на одну, шарудять і потріскують по-різному залежно від часу доби ми отримали дискретну шкалу, якою зручно і легко перемикатися між станціями – і нічого поміж ними.

1 Автоматизація ефіру. Правила ротації записів були винайдені ще в 30-ті й задавали музичних формат станції, але з 60-х там, а з кінця 90-х тут з’явилися станції, що працювали чисто в режимі музичного автомату з чітко вивіреним заздалегідь переліком пісень. Це позбавляє радіо головного: відчуття непередбачуваності. Очікування якщо не чуда, то несподіванки. За кілька годин слухання станції ти вже можеш передбачити, що за чим буде грати – і знаєш, що по ту сторону немає живої людини, яка готова розвіяти цю нудьгу своїм вольовим втручанням. Всім FM-ки, крім монстрів калібру BBC, проспали цей момент на початку 2010-х, з розвитком стрімінгів, коли в кожного з’явився свій персональний музичний автомат.

В цей момент треба було брати тим, чого у стрімінгів немає: відчуттям, що про тебе хтось по-справжньому потурбувався і працює, щоби тобі було приємно просто зараз, що хтось живий є по ту сторону передавача. Але ні, станції продовжили грати по старих шістдесятницьких лекалах — ну, і спостерігати закономірне скорочення аудиторії, підозріло пропорційне смертності населення.

2 Авторські шоу. (Про це детально згадувала Марта Мольфар в одному з випусків подкасту “Лабораторія сенсів”.) Ведучі на радіо перестали бути особистостями. Фефективні менеджери радіоіндустрії в якийсь момент почали різати не тільки кости, але й, як заповідав Дарій тирану Гістіеєві, “зривали найвищі колоски”, садячи за мікрофон не цікавих, а слухняних – таким чином ще більше уподібнюючи радіо музичному автоматові. А магія радіо – це передовсім людина, яку хочеться слухати, по ту сторону ефіру. Людина, яка тебе розважить чи поінформує, зробить тобі цікаво чи весело (залежно від формату станції) – але це передовсім особистість, якій ти в цей момент довіряєш. Чи яка тебе хоч інтригує.

Бездумні пластикові мальчікі і дєвочки, які з’явилися в ефірі на початку 00-х з чіткими лекалами, що коли говорити, змінилися вже разів по десять з того часу (хто би то їх рахував), але залишилися такими самими пластиковими і бездумними. Звісно, ними і управляти простіше, і платити їм можна менше. Тільки ж слухати там нікого. А з особистостями працювати – складно і дорого. Скільки станцій зараз можуть похвалитися справді серйозними ведучими? Ок, а крім цих трьох? А це ж головне. Якщо так піде далі, то на розважальних станціях їх взагалі за років 10 замінять нейромережами, навченими на архіві КВН за останні 30 років – та й ніхто різниці не помітить, хіба що стане трішки краще. Зараз небанальні ведучі поволеньки почали з’являтися в подкастингу, але мине ще років 15, доки їх стане справді варто слухати. Зараз вони ще маленькі, їм до 30.

3 Репортажі та виїздні ефіри. Вони можуть бути якої завгодно тематики і звучання і пасувати хоч УР, хоч KissFM – але це дооорого. Тому навіть профільні розмовні станції не можуть похвалитися їх значною кількістю. Та й якістю також. І тут прямо треба якесь і вольове, і фінансове рішення, щоби повернути їх назад, бо ж мають в один момент зійтися добра воля гол.реда, добре кваліфіковані журналісти і звукорежисери, які зможуть зробити продукт належної якості – і тугий гаманець власника, бо ж весь цей натовп ще й годувати треба, поки він там свої 20 хв контенту два дні робить.

Але саме репортажі – в тому числі прямоефірні – є тим радійним телепортом, який переселяє тебе в інше місце тут і зараз, використовуючи при цьому для наочнішої візуалізації найкращу відеокарту в цьому світі – твою уяву. Прямі ефіри в українському варіанті це взагалі печаль: інтерв’ю з поля ми ще так-як зробити можемо (та й то будемо в студію передаватися через якийсь буль-буль-канал), але серйозну комплексну трансляцію з події з кількома точками включень, осмисленим стереозвуком з інтершумами і грамотно переданою музикою з тої ж локації – це вже вибачайте. Ну бо виганяти в поле команду – 3-4 людей – то теж треба добре гаманцем потрусити. Причому якраз це поле окупували подкастери, для яких зайвих півдня-день монтажу – проблема невелика, а відсутність кваліфікації можна замінити ентузіазмом… і поправити на монтажі.

Зараз радіо може врятувати або Нетфлікс, або Дісней – хто перший зробить серіал з міфологізацією і естетизацією радіо. Внутрішніх ресурсів на те, щоби привабити кардинально нову аудиторію, особливо підлітків, у нього вже не лишилося. Надто багато зусиль треба докласти в кількох точках одночасно, щоби воно завелося знову – в нас точно жоден холдинг, ані Суспільне собі цього не зможуть дозволити, навіть якби дуже захотіли. Тому все, що залишається станціям – це по дрібці відкусувати один в одного ту аудиторію, яка радіо і так слухає. Ну, як слухає – коли телефон зі спотіфаєм сідає.

Андрій Іздрик
Андрій Іздрик
Студія звукозапису izd.rec

Читать по теме

Радиовещание

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: