Україна все глибше занурюється в конфлікт між США та Китаєм. Відкривши зранку 23 грудня сторінки новин, співробітники українських телеком-компаній на одному подиху проковтнули сенсаційну новину від «Радіо Свобода»: «Уряд США може надати Україні фінансову допомогу, щоб покрити різницю у ціні на обладнання 5G між китайською компанією Huawei та іншими надавачами телекомунікаційних послуг. Про це повідомив заступник держсекретаря США з питань економічного розвитку, енергетики та довкілля Кіт Крах під час онлайн-брифінгу 22 грудня».
«Покрити різницю у ціні…», еге ж. Пан Шмигаль не вагаючись бере на себе (точніше, на учасників ринку, але яка різниця) підвищені зобов’язання в типово українському стилі: «Україна підтримує принципи «Чистої мережі» й залишиться надійним партнером для інвестицій технологічних компаній з усього світу». Справа в тому, що зміст отої «Чистої мережі» можна передати буквально двома словами: «геть китайців!» Ніякого китайського обладнання в національних мережах. Ні п’ятого, ні четвертого покоління, ні мобільних, ні фіксованих. Зеро. Саме так, за словами людей причетних, американці формулювали умови надання своєї технічної допомоги українськими силовими відомствами як-от СБУ, ВСУ, Нацгвардія ще в 2015-16 роках.
Або «підтримуємо принципи «Чистої мережі», або «залишиться надійним партнером для технологічних компаній з усього світу«. Нема простору для класичного «да но нєт», цього наріжного каменю нашої державницької традиції.
Не бачу сенсу окремо обґрунтовувати, що з часом від України вимагатимуть повного виконання принципів «Чистої мережі». Спочатку «принципи» якось непомітно перетворяться на «вимоги», потім стратегічні партнери казатимуть, що твіт прем‘єра це як публічна пропозиція руки та серця, тому компроміси недоречні, а якщо хтось чогось не розуміє, то йому допоможуть. Власне кажучи, це буде цілком логічно, оскільки нема сенсу вважати скомпрометованим лише частину номенклатури певного постачальника. Або все, або нічого. Тож відмовою від 5G-обладнання з КНР справа не обмежиться, 100%. Дурних нема, бодай по той бік океану.
Зараз в українських операторів стільникового зв’язку приблизно 80 тис. базових станцій. З них 60 тис саме китайського виробництва. Кожну станцію треба демонтувати, купити замість неї нову, встановити на місце старої, знов налаштувати (різні вендори – різні нюанси), утилізувати, списати як виведену з експлуатації. Якщо вдасться – продати комусь із дуже великим дисконтом. Хай навіть витрати на кожну становитимуть 20 тис. доларів – разом виходить 1,2 млрд. Не гривень, долярів. Обсяг ринку в 2019 році, якщо не помиляюсь, 1,4 млрд доларів. І це лише БС, не враховуючи ядро мережі, трансмісії і всякого іншого до купи. І це якщо по 20 тисяч, а не по 40 чи 50.
Чи будуть США відшкодовувати Україні ці несподівані й екстраординарні витрати? Питання риторичне, можна не відповідати. Обіцяючи відшкодувати «різницю» між цінами китайських та європейських вендорів, США показують навіть не цукерку, а її фотографію в смартфоні заступника держсекретаря США з питань економічного розвитку, енергетики та довкілля.
Останні роки ця різниця скоротилася, по різних оцінках, до 5-10%, а часто-густо взагалі відсутня. На цьому ринку всього лише чотири повноцінних постачальника. Часи цінової конкуренції минули, пропозиція та попит знаходяться у дуже складних стосунках через низку обставин. Як тільки два з чотирьох вендорів будуть усунуті, ціни тих, що залишилися, полізуть вгору. Раптом з’ясується, що фактична різниця становить 15-20%, якщо не більше, між тим обсяг відшкодування розраховується, виходячи із старих цін.
Та й взагалі, американо-українське стратегічне партнерство це не про гроші, а про спільні цінності. Від Бушерської АЕС до Мотор-Січі українці пліч-о-пліч із своїми американськими побратимами бла-бла-бла… Америка і так фактично утримує Україну, тому треба стулити пельку і радіти ще одній можливості проявити свою щиру й безкорисливу дружбу. Приблизно такі пісні співатимуть штатні пропагандисти та ентузіасти американо-українських відносин. «Навіки з Америкою!»
Необхідність виконувати свій цивілізаційний обов’язок змусить відкласти речі другорядні. Подолання цифрового розриву, покриття авто- та залізничних шляхів, навіть власне розбудова 5G, ця іде-фікс Мінцифри раптом підважується на невизначений термін. Оператори не потягнуть одночасну заміну обладнання та розбудову мереж. Доведеться, для початку, радикально переглядати ліцензійні умови на частоти 3G та 4G.
Єдине, в чому можна не сумніватися, це невідворотність індексації плати за радіочастоти. Екзистенційний вибір має багато вимірів, панове.
Ідея приєднатися саме до Чистої Мережі є хибною зокрема й тому, що в України є повноцінна, безкінечно краща альтернатива. Понад рік ЄС розвиває власне регулювання ризиків та загроз стосовно 5G. Воно відомо під назвою EU Toolbox of risk mitigating measures або EU 5G Cybersecurity Toolbox. Ця ініціатива безкінечно краща за американську, оскільки, а) охоплює всі одразу ризики та загрози, а їх набагато більше, ніж проблематика постачальників з держав групи ризику б) містить старанно виписані рекомендації та плани дії, а не гасла та загальні фрази і, нарешті, в) виходить з суто прагматичних та раціональних міркувань, ігноруючи тупу пропаганду a la «How to spot a communist»
Не можу не зауважити, що США розвели на власних мережах мобільного звязку просто феєричний бардак. Який нікуди не щез і після повної відмови від китайського обладнання. Персональні дані, включно із геолокацією, навіть не треба красти, ними торгують наліво й направо.
Демо дуже ефектне, але є одне але. Дослідники неодноразово демонстрували можливість ефективно персоналізувати подібні номінально деперсоналізовані дані, вираховуючи окремих людей. Про навалу шахраїв, які діють за потурання операторів та органів влади, я вже неодноразово писав.
Тому я не вірю в протистояння комуністам, шпигунам та захист персональних даних громадян Вільного Світу. Гадаю, все набагато тривіальніше. США захищають свою гегемонію, яка їм дісталася в боротьбі із СРСР. Захищають так, як вміють.
В цілому не бачу в цьому нічого особливого, але де тут інтереси України? Якщо Україна прагне приєднатися саме до ЄС, варто, нарешті, остаточно самовизначитися і рухатися у фарватері саме цього об’єднання.