На початку цього року ми розпочали публікацію циклу статей про історію розвитку українського телебачення, який раніше був надрукований у журналі Mediasat та автором якого є медіаексперт Борис Скуратівський. Матеріал буде цікавий багатьом читачам, оскільки він подається з погляду пересічного телеглядача. Важливо: всі дані, що використовуються у публікації, є актуальними станом на жовтень 2011 року.
Утім, музичний напрямок був не єдиним на шляху формування телевізійного ефіру. Іншим не менш перспективним форматом телемовлення було створення спортивного телеканалу.
Спорт, як відомо, цікавий багатьом. Можна навіть сказати, що інтерес до спорту та спортивних заходів — це найпоширеніше захоплення людства. Хтось займається спортом особисто, хтось любить дивитися, як спортом займаються інші, коментувати, переживати, обговорювати. При цьому спортивна тематика – на відміну від музичної – ніколи не обмежувалася та не піддавалася цензурі навіть у тоталітарних суспільствах. Ні Сталін, ні Гітлер, ні Брежнєв не забороняли своїм підданим займатися спортом і спостерігати за спортивними змаганнями, а навпаки – заохочували це, оскільки любитель спорту в будь-якому разі вболіватиме за своїх. Та й взагалі – спорт відвертає людей від думок про політику і при цьому не несе у собі тих вільностей, які є на музичній сцені. Тож спорт на радянському телебаченні був завжди. Щоправда, деяким видам спорту приділялося більше уваги, деяким – менше, але це й зрозуміло – у кожній країні є свої улюблені види спорту. У СРСР такими були футбол (влітку) та хокей (взимку), а також фігурне катання.
Але одного разу спорт став заручником «великої політики»: 1984 року Радянський Союз вирішив бойкотувати Олімпійські ігри, що проходили в американському місті Лос-Анджелесі – на знак протесту проти американської політики, і оскільки радянські спортсмени до Америки не поїхали, то й вести репортажі зі спортивних змагань радянському телебаченню не дозволили.
Крім того, спортивні трансляції на радянському телебаченні обмежені фінансовими причинами. Як відомо, попит породжує пропозицію, але чим вищий попит, тим ця пропозиція обходиться дорожче. Це правило у сфері трансляції спортивних заходів у всьому світі завжди працювало стабільно.
Потенційна аудиторія, скажімо, трансляції футбольного матчу – величезна і складається з активних глядачів різного віку, які дивляться в екран уважно, не бажаючи нічого пропустити, тому, транслюючи матч, мовна компанія може непогано заробити на рекламі або ж – стягуючи гроші за перегляд безпосередньо з глядача. А якщо так, то така телекомпанія готова заплатити чималі гроші за право вести трансляцію безпосередньо зі стадіону або за право користування чужою картинкою.
Але ці правила діяли у країнах, де телебачення було комерційним. А в СРСР, де не було не тільки сексу, а й реклами на телебаченні, заробити на трансляції спортивних програм було неможливо. Усередині країни все належало державі, тому якщо йшлося про внутрішні чемпіонати, то вони могли транслюватися без проблем. Але якщо ці самі змагання проходили за кордоном, радянському телебаченню доводилося грати за прийнятими в усьому світі правилами, а саме – платити за право трансляції цих заходів. Платила держава – із загального державного бюджету, тому радянському глядачеві показували у повному обсязі, головним чином, лише ті змагання, у яких брали участь радянські команди. Про решту він міг дізнатися тільки зі зведення новин або програми «Футбольний огляд», що виходила на ЦТ. Наприкінці 80-х років, в епоху початку гласності та діалогу з глядачем, ведучий цієї програми отримав лист з дуже конкретним питанням: «А чи буде колись хокейний огляд?». Ведучий відповів із легкою часткою іронії: «Буде тільки в тому випадку, якщо у нас у країні з’явиться спортивний телеканал». А це для радянського телеглядача виглядало чимось із ряду фантастики.
Проте часи змінювалися, і після падіння комуністичного режиму та здобуття Україною незалежності почало змінюватись телебачення. Пересічний телеглядач нарешті отримав можливість побачити на власні очі – що ж таке «спортивний телеканал».
Як ми пам’ятаємо, перші комерційні телекомпанії частенько тестували свої передавачі, використовуючи сигнал європейського супутникового телеканалу Eurosport (з німецькою звуковою доріжкою). Цей самий «Eurosport» з’явився і в кабельних мережах, власники яких у період початкового накопичення капіталу не особливо замислювалися про дотримання авторських прав. Втім, розширювалися й можливості легального перегляду закордонних спортивних програм. Наприклад, телеканал ICTV розпочав регулярну трансляцію матчів NBA.
Минали роки. Трансляція закордонних каналів у кабельних мережах поступово входила до правового річища, і глядачі вже могли дивитися кілька західних та російських спортивних телеканалів. Проте українського спортивного мовного телеканалу, як і раніше, не існувало. Все упиралося у фінансову сторону питання та слабку технічну базу українського телебачення. Адже ефір спортивного телеканалу необхідно заповнювати якимось продуктом, а цей продукт необхідно або робити самому – для цього необхідні хороші пересувні телезнімальні станції, оренда супутникових каналів зв’язку, професійні спортивні тележурналісти та оператори, або закуповувати за кордоном за чималі гроші, які окупляться нескоро. канал треба запустити, розкрутити, «підгодувати» до нього глядача – і тільки потім він почне заробляти на рекламі).
Тому дуже довго спортивне телемовлення в Україні обмежувалося кількома продакшн-студіями, які займалися підготовкою спортивних трансляцій та програм для неспортивних телеканалів.
Зокрема, можна виділити створену 13 березня 2001 року відомим українським спортивним журналістом компанію «ВУСА» («Всесвітня Українська спортивна агенція»), яка пізніше була перетворена на ТРК «Спорт-Україна». Ця компанія поставила собі завдання створити в країні повноцінний спортивний телеканал та радіостанції відповідної тематики. Компанія «ВУСА» обладнала студії прямого ефіру на території столичного НСК «Олімпійський», проте до створення каналу мовлення тоді так і не дійшло – у 2001 році компанія обмежувалася організацією спортивних трансляцій для інших теле- та радіокомпаній, а також підготовкою спортивних програм для них.
Першим мовним спортивним телеканалом у нашій країні став канал «Євроспорт-Україна», який розпочав свою роботу 29 квітня 2002 року. Безпосередньо створенням телеканалу «Євроспорт-Україна» займалася київська телерадіокомпанія «Славія-ТВ». Проте власної частоти компанія не мала, тому проєкт здійснювався в ефірі телерадіокомпанії «Сатурн», що вже згадувалася, з невеликого містечка Буча під Києвом, яка працювала на 27 телеканалі. З появою в її ефірі програм каналу «Євроспорт-Україна» якість приймання 27 телеканалу покращилась, і тепер його можна було приймати у Києві.
Працював канал щодня з 19:00 до 01:00. У його ефірі домінували програми виробництва європейського спортивного телеканалу Eurosport. Керівництво ТРК «Славія-ТВ» обіцяло, що вже найближчим часом канал займеться трансляцією власного продукту – спортивних змагань, що відбуваються у різних регіонах країни. При цьому наголошувалося, що це буде не лише футбол, а весь спектр спортивних подій. Творці каналу також обіцяли, що запуск трансляції на 27-й телечастоті під Києвом – лише перший крок на шляху створення повноцінного загальнонаціонального спортивного телеканалу. ТРК «Сатурн» стала першим партнером проєкту «Євроспорт-Україна», а до кінця 2002 року його планувалося запустити в більшості регіонів країни за допомогою місцевих телекомпаній-партнерів. Власне, проєкт замислювався саме як спільний продукт творчості тележурналістів з різних куточків країни, і телекомпанії-партнери мали не лише забезпечувати його трансляцію у «своєму» регіоні, а й допомагати створювати контент, постачати до столиці спортивні новини, вести безпосередні фільмування змагань, що відбуваються, і заходів. Тобто такий варіант побудови каналу дозволяв отримати бажаний ефект за менших витрат: кияни з центрального офісу каналу не мали «сушити» собі голову з приводу того, як забезпечити трансляцію футбольного матчу з Херсона чи Запоріжжя. Цим мали зайнятися місцеві телевізійники, яким це було простіше і дешевше, отримавши за такий посильний внесок право на трансляцію у своєму ефірі «цілісного» телеканалу.
Крім співпраці зі спортивними журналістами на місцях, телеканал «Євроспорт-Україна» налагодив контакти з Національним Олімпійським Комітетом, Державним комітетом зі спорту та різними спортивними федераціями та спортивними друкованими виданнями. Але відсутність стабільного покриття Києва не сприяла популярності каналу – про нього практично ніхто не знав і мало хто міг приймати. До того ж до 2002 року більшість жителів Києва користувалися послугами кабельного телебачення, а кабельні оператори 27-й канал не включали до своїх пакетів. Щоправда, програми телеканалу «Євроспорт-Україна» періодично транслювалися на великому екрані, встановленому в Києві на Майдані Незалежності.
Влітку 2002 року програми «Євроспорт-Україна» зникли з 27-ї телечастоти, та й сам канал знову став невидимим для більшості киян, «повернувшись» до Бучі. Зазначимо, що «Євроспорт-Україна» ще якийсь час мовив у системі МІТРІС.
Проте вже восени 2002 року в українській пресі з’явилася інформація про те, що Євроспорт-Україна незаконно використовує бренд, програмний продукт та фірмовий стиль телеканалу Eurosport. За інформацією, яку озвучив на пресконференції представник телеканалу Eurosport в Україні Арно Бердал, телекомпанія Славія-ТВ робить це без укладання відповідних договорів з правовласником. Своєю чергою, представники «Славії-ТВ» пояснювали ситуацію, що склалася тим, що договір у них був, але закінчився і поки не продовжено, оскільки не вирішені всі технічні питання. Власне, головний з них – не знайдено можливості стабільного приймання програм каналу, оскільки якість приймання 27 каналу не відповідає тим завданням, які компанія ставила перед собою.
У результаті Євроспорт-Україна на якийсь час припинив мовлення, а потім, до весни 2005 року, з’явився в ефірно-кабельному просторі України знову – вже як кабельний телеканал FirstSportUkraine (або ж Перший Спортивний). На цей раз партнером «Славії-ТВ» виступила компанія Валентина Щербачова – ТРК «Спорт-Україна».
«Перший Спортивний» діяв за тим самим принципом, що його попередник – «Євроспорт Україна». Програми телеканалу готувалися у київській студії, а потім пропонувалися для ретрансляції операторам кабельних мереж України та ефірним телеканалам. Зокрема, із «Першим Спортивним» співпрацював запорізький канал «ТВ-5». Обіцяла компанія відновити співпрацю з бучанською телекомпанією «Сатурн», щоб знову виходити в ефір на 27 телеканалі у київському регіоні. Однак ця обіцянка так і не була втілена в життя.
Основою наповнення каналу «Перший Спортивний» у 2005 році були спортивні новини, що виходили в ефір о 19:00, 20:00 та 21:00, а також спортивний огляд о 23:00. Крім цього, у програмній сітці були тематичні передачі, присвячені різним видам спорту – від спортивних танців до «Формули-1».
Обіцяла компанія та великий футбол. Як запевняє керівництво «Першого Спортивного», телеканал отримав ексклюзивні права на трансляцію ігор команди «Манчестер Юнайтед» протягом трьох років.
До кінця 2005 року «Славія-ТВ» та ТРК «Спорт-Україна» планували запустити ще один супутниковий телеканал – «Спорт», адресований як телеглядачам України, так і жителям закордонних країн. Однак ці плани також не були здійснені. Та й конфлікт із компанією «Eurosport», яка розпочала активне входження до кабельних мереж України, не було вичерпано. Eurosport періодично звинувачував Перший Спортивний у незаконному використанні його програмного продукту, стверджуючи, що контент просто записується з ефіру, після чого логотип Eurosport прикривається візуально дуже схожим на нього логотипом FirstSportUkraine і в такому вигляді видається в ефір. На вимогу компанії «Eurosport» Нацрада з телерадіомовлення зрештою провела перевірку ТРК «Спорт – Україна» і позбавила її ліцензії на супутникове мовлення за порушення умов трансляції. Після цього «Перший Спортивний» знову на якийсь час припинив мовлення, але незабаром відбулося його чергове відродження – вже без участі ТРК «Спорт – Україна». Зрештою канал все ж таки був закритий.
Втім, на той час Україна вже мала власний ефірний спортивний телеканал – «Мегаспорт». Його повноцінне мовлення розпочалося 30 травня 2005 року, але історія цього каналу розпочалася ще за рік до старту трансляцій, коли Нацрада оголосила «форматний» конкурс на мережу телевізійних частот по всій Україні – під створення спортивного телеканалу. У Києві для цих цілей було виділено 58 телечастот.
Влітку 2004 року за підсумками конкурсу переможцем було названо київську компанію ТОВ «ТРО «Мульті Медіа Сервіс», яка й отримала 29 липня відповідну ліцензію для створення телеканалу з логотипом «СК» (Спортивний канал). Підготовка до запуску телеканалу розтягнулася майже на рік, і лише 30 травня 2005 року кияни побачили на 58 каналі перші програми нового телеканалу, логотип якого був стилізованим зображенням спортивної арени. Новонароджений канал отримав назву «Мегаспорт», після чого ліцензію на мовлення було переоформлено відповідним чином. На початковому етапі канал віщав виключно у вечірній час.
Згодом обсяги мовлення телеканалу, що з’явився у всіх обласних центрах країни, зросли. Проте в ефірі «Мегаспорту» не було нічого ексклюзивного, тому цей канал так і не став лідером серед спортивних телеманів, тим більше, що в Україні почали з’являтися й інші спортивні канали. Зокрема супутниково-кабельний телеканал «Футбол» та пакет спортивних каналів від компанії «Поверхня».
У результаті мовлення телеканалу «Мегаспорт» почало згортатися. З 1 вересня 2008 року канал, який на той час входив до медіагрупи «Інтер», зник з ефіру у Києві та більшості обласних центрів України: на мережі «Мульті Медіа Сервіс» медіагрупа запустила інший проєкт – телеканал К-1. Водночас «Мегаспорт» було переведено на частоти мережі телекомпанії «Київтелемонтаж», де колись існував К-1. Ця телекомпанія має обмежену кількість частотних присвоєнь в Україні й, зокрема, не має ефірної частоти в Києві. Таким чином, з цього моменту більшість населення України могла дивитися «Мегаспорт» тільки з супутника та в кабельних мережах. А навесні 2010 року бренд «Мегаспорт» остаточно припинив існування. Канал був переформатований зі спортивного на розважальний канал для чоловіків «Мега».
Причиною закриття єдиного в Україні спортивного ефірного телеканалу багато хто називає його нерентабельність. Цінність спортивного телеканалу базується на ексклюзивності контенту, що транслюється, а такий контент коштує чималих грошей. «Відбити» їх за допомогою реклами в українських умовах поки що нереально, оскільки через особливості рекламного ринку «чоловічі» теле- та радіоканали взагалі не мають попиту у рекламодавця.
Водночас спортивний пакет від компанії «Поверхня» пішов шляхом платного телебачення. За перегляд спортивних телеканалів «Поверхні», у разі приймання прямо з супутника, глядачі платять безпосередньо їх власникам або у вигляді відрахувань з абонентської плати за кабельне телебачення. Почасти те саме стосується і каналу «Футбол». Втім, канал «Футбол», який зазвичай пов’язують з ім’ям відомого бізнесмена Ріната Ахметова, отримує також фінансове підживлення безпосередньо від своїх засновників, для яких футбол є одним з улюблених видовищ та вигідним бізнесом. Тобто можна сказати, що телеканал «Футбол» сам по собі є рекламою футболу як такого.
Таким чином, доля «Мегаспорту», ефір якого заповнювався далеко не «топовими» спортивними програмами, була вирішена наперед. І переформатування його на розважальний канал «Мега» було цілком закономірним.