Хтось любить зустрічати головне свято року вдома, а хтось надає перевагу галасливій вечірці в ресторані. А комусь і вибирати не доводиться – адже рішення за нього вже давно прийняла його професія. У списку тих, хто 31 грудня відзначає на роботі – поліцейські та медики, водії та льотчики, кухарі та офіціанти, і загалом багато різних спеціальностей, серед яких, звичайно ж, є і телевізійники.
Наталя Островська, ведуча ТСН
У новорічну ніч з 2020 на 2021 була на роботі, а точніше – у лімузині Телевізійної Служби Новин. Тоді я, як кореспондентка ТСН, їздила в автівці та підвозили всіх охочих. А наші пасажири натомість ділилися спогадами про минулий рік, розповідали про мрії та плани на майбутнє.
Ось так за випадковим збігом обставин мені пощастило познайомитися з метеорологом Збройних сил України, медичною сестрою, менеджерами та родиною бізнесменів, які приїхали святкувати Новий рік у столицю. Останні зарядили класним настроєм, адже наприкінці 2020 року у них народився внук і вони захоплююче розповідали про своїх рідних.
Наталія Нагорна, спеціальна кореспондентка ТСН
Мені кілька разів доводилося працювати в новорічну ніч, і це жодного разу не зіпсувало мені свято, де б це не відбувалося. 31 грудня 2014 року я була на фронті, на Луганщині. Ми їхали в місто Щастя та на передовій знайшли місце під назвою «пекельна кухня», яке розташовувалося під мостом. Там постійно були обстріли. Солдати прикрасили ялинку патронами та поставили перед нею паперові фігурки, якими дуже хвалилися, адже прислали їх діти. Традиційний оселедець під шубою вони зробили в ящику з-під набоїв. Ще пригадую, як ми їли холоднючі мандарини та дуже сміялися. Напевно, тоді всі мали б загадувати бажання про перемогу. Не про мир, а саме про перемогу та повернення додому живими.
Так, перші кілька років війни Новий рік святкувала там. Ми танцювали навколо ялинки з людьми, яких бачимо вперше, купляли на всі гроші шоколадні фігурки і роздавали їх, прикрашали блок-пости та позиції кульками. До речі, з того часу у мене зникла звичка купувати красивий одяг для новорічної ночі. Адже немає різниці, де ти святкуєш, у чому ти вдягнутий та що на твоєму столі. Достатньо просто бути живим і серед своїх. У такі моменти починаєш по-особливому цінувати можливості обійняти тих, кого любиш, та просто подякувати вищим силам, що рідні у безпеці. Пам’ятайте: тільки ви вирішуєте, скільки магії буде в цьому святі!
Анастасія Даугуле, ведуча проектів «Ранок з Інтером», «Позаочі» та новорічного концерту на «Інтері»
Доводилося працювати у новорічну ніч, коли була репортером щоденних новин. Адже на телебаченні свят не буває. І в черговий Новий рік мене з оператором та режисером відправили вести прямі включення з центру Києва, де було встановлено головну ялинку України. Потрібно було виходити в ефір та повідомляти, який настрій у людей та як відбувається святкування. Було дуже холодно, люди зігрівалися глінтвейном та різним, принесеним з дому.
Ми з оператором і режисером були тверезі — все-таки на роботі, прямий ефір не прощає зневаг. Але настрій, проте, був піднятий. І енергія такого колективного Нового року, просто неба, мені так сподобалася, що я ще не раз приходила на площу зустрічати свято — вже з власної ініціативи.
Олександр Лук’яненко, ведучий «Корисної програми» на телеканалі «Інтер», головний редактор каналу НТН
Найнезвичайніше місце зустрічі Нового року – на роботі. У мене таке було двічі.
Перший раз, коли я як кореспондент новин зустрічав Міленіум – 2000 рік – на Майдані Незалежності. В мене звідти було пряме включення. Там ми зі знімальною групою зустріли Новий рік.
Вдруге я на роботі зустрів 2007 рік. На той раз у ньюз-румі під час підготовки випуску новин. У нас був ефір 1 січня о 13.00. Але ж його треба було підготувати. Я прийшов на роботу 31 грудня о 22.30. І всю новорічну ніч провів у новинній редакції. Разом із колегами випили трохи шампанського під бій курантів і далі працювали. Є у такому святкуванні щось незвичайне. Раз у житті треба спробувати попрацювати в новорічну ніч.